гарячі новини

Боротьба угорського позичальника

читають зараз:

Боротьба угорського позичальника

Text size Aa Aa

Ряди однакових будинків, оточені полями. Район на околицях міста Оча, в Угорщині іноді називають “ґетто боржників”.

Помешкання там збудував угорський уряд для десятків тисяч збанкрутілих родин, які до 2008 року взяли іпотеку в іноземній валюті.

Ілдіко та її рідні переїхали сюди трохи більше року тому, коли перед ними постала загроза виселення.

Родина більше не могла виплачувати позику, яку взяла колись у швейцарських франках.

“У моєї дружини була робота. Я міг працювати і отримувати пенсію. Так ми могли виплачувати борг. Але потім форінт впав. Курс валют злетів, тож вони просили більше, більше, більше. І так місяць за місяцем ми відставали з виплатами. І врешті ми зробили заявку, щоб переїхати сюди, аби не потрапити у ситуацію, коли всій родині, разом з трьома дітьми, доведеться спати на вулиці. Потрібно було чітке рішення,” – пояснює голова родини.

Одна третина з чотирьох мільйонів угорських родин у 2005 – 2008 роках взяли позику в іноземній валюті, здебільшого у швейцарських франках. Їх привабили втричі нижчі процентні ставки, ніж у позик у національній валюті.

Угода була вигідною аж доки фінансова криза не потопила форінт і вартість позики злетіла до небес.

Уряд Віктора Орбана вперше втрутився у 2011 році, тоді багатьом боржникам допомогли погасити кредит за пільговими ставками.

Але десятки тисяч сімей досі ведуть боротьбу. Йодіс очолює у Будапешті Асоціацію захисту постраждалих від банківських кредитів. Її команда допомагає боржникам змусити банки переглянути умови позик, а також краще планувати щоденні витрати.

“Ми давно спостерігаємо, що прибуток все більшої кількості домогосподарств не змінився з часів кризи, а то і став меншим. А щомісячні суми погашення кредиту постійно зростають. На нашу думку цей колишній середній клас тепер є найбільш вразливим прошарком суспільства. Його і не назвеш вже середнім, тому що більшість цих людей тепер належать до найбідніших,” – каже Йодіс.

Асоціація допомогла пані Ользі, з якою ми зустрілися в одному із заможних районів Будапешта. Вона живе у помешканні, яке її дочка купила у 2007 році. Пізніше донька втратила роботу в Угорщині та поїхала до Сполучених Штатів. Її зарплати не вистачає, щоб сплачувати рахунки, які накопичуються вже 4 роки.

“У нас був витік води, ми не могли його полагодити. Довелося продати меблі, тому що бракувало грошей,” – розповідає постраждала.

Пані Ольга певний час виплачувала кредит самотужки. Але більше не потягне. Пенсії ледь вистачає на щоденні потреби її, її онуки та правнуки. Ця позика зруйнувала родину, каже жінка:

“Найжахливіше, що через рік мій чоловік помер від серцевого нападу і я залишилася одна. В Угорщині неможливо самотужки впоратися із всіма зборами та щоденними витратами і виплачувати при цьому таку позику. Якби нам не допомогла асоціація ми б уже тут не жили, вже б спали на вулиці.”

Верховний суд Угорщини нещодавно визнав недійсними певні пункти кредитних угод в іноземній валюті. Це рішення підтримав також Європейський суд.

В деяких випадках банки могли змінювати процентну ставку для кредитних погашень у невигідний для позичальників бік та змінювати умови надання позики.

“Верховний суд заявив, що використання різних курсів валют у таких угодах – незаконне. Що стосується односторонніх змін в угодах, суд постановив перевірити їхню законність. Судячи з того, що ми вже побачили, більшість контрактів, запропонованих банками, не будуть відповідати вимогам,” – пояснює один з судів.

Новий закон повинен змусити банки виплатити компенсації тим клієнтам, чиї контракти визнають незаконними.

Так фінансовим установам доведеться заплатити кредиторам щонайменше 1 мільярд євро.

Нове законодавство, яке думають ухвалити у вересні, може збільшити цю суму у 3 чи 4 рази.

Це ще на додачу до тих втрат, які банки мали в результаті директив влади у 2011 році, а також досить потужного оподаткування.

Ані уряд, ані банки не схотіли спілкуватися з нами. Як і асоціація банків.

Її колишній президент, та колишній голова угорського підрозділу австрійського банку Raiffeisen побоюється, що тягар може виявитися занадто важким для іноземних банків, які контролюють понад 90 відсотків галузі в Угорщині:

“Мабуть більшість з них чи навіть всі будуть змушені відшкодовувати ці втрати своїм місцевим дирекціям. І далі цікаво, якою буде їх політика щодо ведення бізнесу в Угорщині. Відомо, що в останні кілька років іноземні банки були надзвичайно пасивними в Угорщині. Справді, вони стали наче зомбі, дедалі зменшували видачу позик в країні, що є надзвичайно шкідливим для економіки.”

Вирушаємо до міста Шіофока приблизно за 100 кілометрів на південний захід від столиці.

Там ми зустрілися з Дьордєм Леманном, адвокатом, який прославився своєю боротьбою на стороні клієнтів банків через вкрай невигідні контракти.

1200 скарг він розглянув самотужки. Змусив банки, а не їхніх клієнтів, доводити їхню сумлінність. Останнє рішення Верховного суду – його особиста перемога:

“Суди не можуть більше мене переконувати, що я помиляюся. Я більше не повинен нічого доводити. Тепер цей тягар лягає на сторону, яка захищається. І якщо банки чи інші установи не згодні зі мною, вони повинні доводити, що умови їхніх угод були справедливими. Це докорінно змінило ситуацію! Це результат моєї дворічної праці. Я пишаюся цим.”

Адвокат допоміг цій родині скасувати несправедливі умови їхньої угоди у суді. Міклош та Ева сподіваються, що тепер виплати за позикою на їхній будинок знизяться.

Колись вони підскочили втричі.

Безумовно, це – полегшення, але воно не відверне ті труднощі, які вони вже пережили. Вони звернулися до адвоката, коли вже втратили своє майно та здоров‘я.

“Уявіть, ми не могли сплатити наші рахунки за електрику, ми позичали гроші, аби вижити, не могли навіть хліба купити! Справді, не було навіть копійки купити шматок хліба! Банк нас повністю пограбував. У мого чоловіка – серйозні проблеми зі здоров‘ям. Йому доводиться вже 2 роки постійно бувати у лікарні. Довелося чимало платити лікарям. Два роки він був такий хворий, що я думала: це вже кінець,” – розповідає пані Ева.

Угорський уряд неодноразово заявляв, що проблему боржників вирішить до кінця цього року. Міклош та Ева по-різному ставляться до цього.

“Ми сподіваємося, що політики та уряд перестануть брехати нам, що дотримаються своїх обіцянок і що проблема з позиками в іноземній валюті буде вирішена, що такі угоди будуть скасовані так чи інакше,” – каже пан Міклош. Його дружина довіряє уряду і банкам ще менше:

“Я не вірю жодному їхньому слову. Вони стільки років вимагали гроші з людей. Ця проблема ніколи не розв‘яжеться, аж до нашого останнього подиху. Я їм не вірю.”