гарячі новини

гарячі новини

Жахливе життя мігрантів у Лівії

Затриманих у Лівії нелегальних мігрантів спрямовують в один із 22 центрів для утримання біженців. Брак їжі, відсутність гігієни, знущання... І неможливість повернутися додому

читають зараз:

Жахливе життя мігрантів у Лівії

Text size Aa Aa

Мігранти діляться враженнями:

Point of view

У мене син, йому хоч іноді потрібне молоко. Але коли грошей немає, потрібно погоджуватись на все. Змушена підставляти зад для ґвалтування...

“Щоп‘ятниці вони виходять полювати на чорношкірих, вони здають людей до в‘язниць, просто так, без причин”.

“Нас називають тваринами, б‘ють нас”.

“Подивіться на шкіру цього чоловіка. Він тут вже 11 місяців. Подивіться на іншого, подивіться як нам тут живеться”.

“Ми зрозуміли, що перетворилися для них на бізнес. Вони просто хочуть наживатися на нас!”

Ці африканські мігранти – лише крапля в морі серед тисяч, які зачинені у центрах утримання біженців на території Лівії.

За 5 років після повалення режиму Каддафі країна, що поринула у нестабільність, перетворилася на перехрестя нелегальної міграції.

Лівія має 2000 кілометрів кордону вздовж узбережжя і 4000 кілометрів кордону на суші. За офіційними даними, на території країни зараз перебувають понад 300 тисяч мігрантів.

Чимало з цих нелегалів прагнуть у будь-який спосіб потрапити до Європи, узбережжя якої розташовані лише за 300 кілометрів від Лівії.

Нерідко ці подорожі завершуються драмами, з якими намагається впоратися берегова охорона. Однак, рятувальники майже не мають для цього засобів.

Мігрант у човні:

“Ми помирали! Ми практично вже були мертві. Кожен з нас! Дякуємо Лівії! Ви врятували наші життя”.

Команда, яка опікується береговою зоною Триполі, має лише 6 надувних човнів “Зодіак” завдовжки 12 метрів. Бригада відповідає за 120 кілометрів узбережжя.

Ці човни не пристосовані для відкритого моря та довгих дистанцій.

Присутність у Середземному морі європейських кораблів лише підвищила кількість човнів перемитників, кажуть рятувальники.

Очільник бригади берегової охорони:

“Сьогодні мігранти замість того, щоб подорожувати морем 200 чи 400 морських миль, можуть просто пропливти дюжину миль і вже опиняться поза акваторією Лівії. Таким чином вони дістаються човнів рятувальної операції “Софія”, які вже чекають на них і доправлять їх до європейських берегів”.

Капітан човна берегової охорони:

“На борт човна беруть величезну кількість людей у сподіваннях на коротку подорож. І щойно вони відпливають, і навіть ще до того, як пропливуть 12 миль, човни перекидаються. Це – головна причина зростання кількості смертей”.

За даними ООН, майже 4700 людей загинули цього року у Середземному морі, сумний рекорд.

Валері Ґорія:

“Це – все, що залишилося від одного з човнів, перехопленого береговою охороною. Зараз такі човни виготовляють спеціально для перевезення мігрантів. Бізнес процвітає, від січня у морі було врятовано понад 14 тисяч мігрантів. Тобто вчетверо більше, ніж у попередні роки”.

Ми маємо зустріч із представниками відділу з боротьби проти нелегальної імміграції Лівії. Працівників тут бракує. Бригада, відповідальна за переслідування мереж перемитників у Триполі, бореться і на інших фронтах.

Представник відділу боротьби проти нелегальної імміграції:

“Чимало наших людей подалися до Сирта, вони воюють проти ІДІЛ. Наразі в нас немає тут жодної збройної бригади втручання.

Дивіться, як роблять перемитники… Люди подорожували у такий спосіб добру сотню кілометрів”. (показує фото кузова вантажівки, в якому під купою блоків з цементу сховалася група мігрантів)

Перемитництво мігрантів зазнало справжнього розквіту після повалення Каддафі. Останній рік був особливо вдалий, розповіли нам контрабандисти, затримані кілька місяців тому.

Кожне перевезення надувним човном приносило їм 16 тисяч євро, а транспортування мігрантів у рибальському човні давало 130 тисяч.

Перемитник:

“Операція “Софія” спростила наші дії. Раніше надувним човном “Зодіак” доводилося пливти 17 чи 20 годин, іноді навіть добу, аби дістатися на той берег. А тепер перевезення триває максимум 4 години”.

Так само як і береговій охороні, відділу боротьби проти нелегальної імміграції теж бракує засобів. Скарбниця МВС порожня, працівникам не платили вже три місяці. Брак відчувається в усьому, каже нам керівник відділу:

“Не вистачає матеріалу, комп‘ютерів, автомобілів, уніформ, засобів нічного бачення, рацій… В усьому нам потрібна термінова допомога”.

Багато в чому тут винуватять міжнародну спільноту. Керівник міжнародних відносин цього відділу не приховує свого розчарування:

“Той факт, що Євросоюз, Міжнародна організація з міграції, ООН не дотримуються підписаних з Лівією договорів, стосовно фінансування, логістики та технічної підтримки, лише загострює проблему.

Я повинен нагадати, що Лівія не хоче залишатися назавжди поліціянтом, який працює задарма для того, аби зупинити мігрантів, які прямують до Європи. Насправді політична мета Європи полягає у тому, аби зробити з Лівії тіньову зону, згуртувати тут усіх нелегальних мігрантів і перетворити їх на громадян Лівії. Але цього не станеться. Оскільки з цим лівійський народ не змириться ніколи”.

Людей, затриманих бригадами відділу боротьби з нелегальною імміграцією Лівії, спрямовують в один із 22 центрів для утримання біженців.

Ми без жодної попередньої домовленості навідалися в один із подібних закладів у Триполі. Керівництва на місці не було. Охоронець пропустив нас. Цими центрами, що офіційно підпорядковуються міністерству внутрішніх справ, часто керують групи бойовиків, які воюють між собою за владу в країні.

У цьому ангарі, де звідусіль тхне сечею, туляться більше сотні людей.

Мігранти:

“Дехто з нас перебуває тут вже 10 місяців, інші – 6 місяців, деякі тут вже рік”.

“Тут вже помирали, дехто зазнав травм… Люди втрачають тут своє життя”.

“Наша денна порція – ось така посудина з їжею, чи навіть половина. І все. До наступного дня. Без сніданку, без обіду й вечері. Ми хочемо повернутися додому”.

Тут багато травмованих. В декого вогнепальні поранення, інших побили палицями. Більшість мешканців центру хворі. У матрацах рояться комахи-паразити. Люди кажуть, що деякі померли від браку гігієни і лікування.

Мігранти:

“Подивіться на його шкіру. Він тут вже 11 місяців. Ми хочемо додому. Подивіться на іншого. Чи це людське життя?”

Ми побували і у дортуарі жінок. На перший погляд, умови тут здаються більш прийнятними. Але це враження швидко розвіялося.

Жінка:

“Я вагітна. І мені не надають жодної медичної підтримки. Нам бракує їжі, тут не можна спати. Тут навіть стріляють по людях, буває й таке”.

  • Інша жінка:*

“Вона не п‘є молоко, бо його немає, їсть лише рис. Цій дитині 4 місяці, з них вона три прожила тут. Для неї тут немає нічого, навіть памперсів. Подивіться на цей рис для немовляти. Він був зготований три дні тому”.

Жінка зі зламаною ногою:

“Жодного догляду! Жодних ліків!”

Жінка:

“Ця дитина хвора вже три дні”.

Усі тутешні жінки кажуть нам, що їх упіймали на вулиці, або й викрали з дому.

Жінка:

“Ти просто йдеш собі, а тебе викрадають. З тобою вітаються і викрадають! Люди для них стали бізнесом! Вони прагнуть на нас наживатися. З допомоги, яку їм привозять для нас, нам видають ледве 5%! І ми прибули до Лівії не для того, аби жити на якусь допомогу! Ми приїхали сюди, щоб покращити наші умови життя. Якщо вони не хочуть, аби ми перебували на їхній території, то нехай допоможуть нам зникнути звідси”.

Деякі з цих жінок втратили дітей через брак медичної підтримки. Вони кажуть, що їх часто б‘ють, що їм погрожують. Зґвалтування стаються постійно.

Жінка:

“Навіть за консерви з нас вимагають гроші”.

Валері Ґорія:

“А коли грошей немає?”

Жінка:

“Коли їх немає, над нами знущаються. Треба підставляти зад. В мене син, йому хоч іноді потрібне молоко. Але коли грошей немає, потрібно погоджуватись на все. Змушена підставляти зад для ґвалтування. Я не ховаю обличчя через якусь там безвідповідальність. Просто пізніше мене можуть знайти й помститися”.

Жінка (плаче):

“Не кидайте нас тут! Ми вже втомилися! Навіть тіла наші втомилися”.

Попри регулярні порушення прав людей в більшості центрів, деякі заклади все ж таки мають гарну репутацію.

У цьому центрі для біженців директор чекав на нас. Він показав нам застарілі будівлі, наголосив на браку засобів для задоволення потреб мігрантів. Чоловік каже, що більше не має грошей, аби платити постійним постачальникам харчів, тому їжі бракує теж. Гуманітарна допомога також майже закінчилась.

Директор одного з центру для мігрантів у Триполі:

“Ми вибачаємось за таку бідність. Але неурядові організації не виконують свою місію, хоча й отримують фінансову допомогу від кількох країн. Ось усе, що видають нам ці організації раз на 2 чи 3 місяці. Вони приїздять сюди з метою проведення пропаганди для медіа, знімають на відео роздачу маленьких пакетів із допомогою невеликій кількості мігрантів”.

Півсотні тутешніх мешканців не скаржаться на погане ставлення. Вони кажуть, що охоронці досить добрі. Але й вони хочуть якомога швидше виїхати звідси.

Цим жінкам вдалося втекти від мережі сутенерів. Їх затримали під час спроби потрапити на один із човнів до Європи.

Жінка:

“До нас тут добре ставляться. Але ми вже втомилися. Оскільки вони хочуть, аби ми повернулися до Нігерії, ми готові туди виїхати будь-коли.

Міжнародна організація з міграції каже, що ми повинні чекати. Ще і ще. Тому ми й чекаємо. Але до цього часу ми не бачили жодних ознак того, що можна буде виїхати. А вже грудень закінчується! Ми маємо поїхати додому”.

За словами лівійської влади, майже 8 тисяч людей було відправлено до їхніх країн від травня минулого року. Але для більшості мігрантів повернення додому неможливе.

Директор центру для мігрантів:

“Посольства африканських країн зовсім не співпрацюють між собою. Причина дуже проста. По-перше, вони не мають представництв у Лівії. А по-друге, вони не знають, що робити з біженцями, які повернуться. Вони розглядають цих людей як проблему, і тому раді, коли ці громадяни виїздять. Але вони не думають, що ці люди можуть стати проблемою для Лівії”.

Ті, хто не потрапили до центрів утримання, намагаються вижити в місті, де їх в будь-яку хвилину може спіткати небезпека.

Це перехрестя у Триполі дуже відоме. Саме тут щодня десятки чоловіків намагаються продати себе, як робочу силу, працедавцям. Не завжди чесним.

Мігрант:

“Кожного дня тут відстрілюють людей як тварин. Це несправедливо. Тут викрадають людей, вимагають викуп у тисячі динарів. Або змушують працювати і не платять за роботу. По завершенні роботи тобі просто кажуть вимітатися геть. Це несправедливо! Нехай ООН нам допоможе!”

Усі тут мріють про Європу.

Мігрант:

“Ми приходимо сюди, аби перетнути море. Щоб дістатися Італії. Щоранку ми приходимо сюди, аби знайти хоч якісь заробітки, в арабів. Аби мати змогу заощаджувати. Але тут кому як пощастить. Адже деякі приходять сюди з метою обкрасти нас, продати нас чи відправити до в‘язниці. Треба заплатити 2 тисячі динарів за звільнення. Якщо я трохи заощаджу, то матиму чим сплатити за перевезення човном. Але вже й на воді, прямо у морі нас можуть впіймати і знову відрядити до в‘язниці. І знову треба платити за звільнення. Бачте як воно… Ось як нам тут живеться, мігрантам у Лівії”.