З блакитного Дунаю – до Австралії. З вишуканого, досвідченого Відня – до розгульного і гедоністичного Сиднея. Нещодавні гастролі Віденського філармонічного оркестру в Австралії відбулися надзвичайно успішно.
Ідея полягала у тому, щоб перенести у будівлю Сиднейської опери музику, написану у Відні, чи створену композиторами, пов‘язаними з Віднем.
Разом зі Штраусом, якого грали “на біс”, найчастіше виконуваною була “Романтична” симфонія Антона Брукнера.
Про неї говорить президент Віденського філармонічного оркестру Клеменс Гелльсберґ.
“У Четвертій симфонії на самому початку – ось це соло на валторні… не просто мелодія, а звук з іншого світу. Світу, який сам композитор словами краще змалювати не зміг би.
Як сказав одного разу Ніколя Арнонкур, Брукнера не можна ні з ким порівнювати. Він як камінь з Місяця. Його не можна порівнювати ні з тими, хто був до нього, ні після нього”.
Тобаяс Лі – провідний альтист Віденського оркестру народився в Австралії, де виростав і навчався грати.
Він розповідає про важливість цього твору особисто для нього.
“Для мене грати сьогодні Брукнера – особлива нагода, оскільки саме ця симфонія Брукнера була першою, яку я грав з Віденським філармонічним оркестром.
Я пригадую відчуття неймовірного майже сп‘яніння, коли вперше грав цю симфонію, будучи вразливим 22-річним студентом. І кожного разу, коли я роблю це знову, мене охоплюють спогади того, як неймовірно чудово було, коли я робив це вперше.”
Маестро Ешенбах – великий шанувальник твору Брукнера, що, як він каже, дозволяє йому виразити…
“…Усе від найбільш величних моментів у цій музиці, до більш вдумливих частин, навіть сумних елементів і від радісної частини в “Скерцо”, до неймовірного наростання в останніх моментах вступу і фіналу. Тут є усе, що може запропонувати симфонічна музика.”
Німецького диригента вибрали самі віденські музиканти. Вони мають багато спільного.
“Це глибоке розуміння сутності кожного елементу музики. Я працював над цим усе життя. У моєму житті немає нічого важливішого за музику. І цього досить!”
Тобаяс Лі полишив свою країну понад 20 років тому, але він досі почувається австралійцем і пишається цим.
“Це саме те, чим багата ця країна. Це те, чого мені бракує. Я люблю серфінг. Коли я не граю на альті, то хотів би ходити на серфінг. Це те чого мені бракує в Австрії. Там немає океану… В Австралії є усе!”
Президент оркестру Клеменс Гелльсберґ пишається культурною спадщиною Австрії.
“Порівнювати Австрію з Австралією сміховинно. Бо ми були би лише малесенькою частинкою цього величезного континенту. Але ми бачимо, як наша музика захоплює тутешніх людей. Люди вдячні за те, що ми дісталися аж сюди, щоб виконувати тут нашу віденську музику.”
У цьому випкуску журналу “Музика” були використані уривки з творів:
Йоганн Штраусс: “Чудовий блакитний Дунай”
Антон Брукнер: Симфонія №4 у Мі-бемоль мажорі
Вольфганг Моцарт: Симфонія №34 в До мажорі
Йоганн Брамс: “Трагічна увертюра” в Ре-мінорі
