Французький письменник та філософ Бернар-Анрі Леві привіз у Канни свій документальний фільм про війну у Лівії під назвою “Le Serment de Tobrouk” – “Тобрукська клятва”. У ньому йдеться про події, які поклали край диктатурі Муаммара Каддафі. Протягом 6 місяців Бернар-Анрі Леві знімав цю стрічку.
В інтерв‘ю Еuronews він сказав, що вважає ефективною допомогу західних країн.
Еuronews: Пане Леві, ви приїхали до Канн презентувати документальну стрічку, у якій зокрема йдеться про Вашу роль у революції в Лівії. Чи можемо ми вважати, що Ви – Бернар-Анрі Леві – змогли змінити хід подій, що Ви – справжній супергерой революції?
Бернар-Анрі Леві: Ні, ну який з мене супергерой? У цьому фільмі я просто намагався скромно переповісти все, що мені довелось робити під час цієї боротьби за визволення. Тут не йдеться про історію Лівії – про це існує безліч документальних стрічок. Це – просто розповідь про мій власний досвід, про події, свідком яких я був і у яких іноді брав участь.
Еuronews: Ви маєте єврейське коріння. Чи мало це якийсь вплив на формування Вашої політичної свідомості?
Бернар-Анрі Леві: Я той, хто я є і сформувався я під впливом багатьох факторів. На мене мали вплив великі французькі філософи, генерал де Голль та його звернення до французів 18 червня із закликом почати рух опору. Вінстон Черчілль, яким я захоплювався більше, ніж будь-хто з моїх ровесників. Пізніше я відкрив для себе та пізнав гуманізм єврейського народу, його універсалізм. Все це сформувало мій світогляд, мою особистість, виховало у мене гостре відчуття будь-якої несправедливості, нетерпіння нетолерантності, протест проти расизму. Все це поєдналося у моій свідомості. Той факт, що я маю єврейське походження, ніколи не був проблемою, ані в минулому, ані зараз. Можна сказати, що я – єврей, який завжди думав, що його обов‘язок – встановити гарні відносини з іншою гілкою нащадків Авраама. З арабами, мусульманами. То велика честь для мене…Еuronews: Пане Леві, ви мали великий політичний вплив на рішення політичного керівництва Франції брати участь у військовому втручанні у Лівію. Якщо поглянути на це з погляду сьогодення, чи вважаєте Ви, що то було вірне рішення для розв‘язання конфлікту?
Бернар-Анрі Леві: Так, звичайно, військова інтервенція була необхідна. У моєму фільмі є кадри, на яких на вулицях Бенгазі – танки Каддафі. За будь- яких обставин, яким би чином не змінювався би світ, які б не виникали ризики, інтервенція була вірним рішенням. Вона зупинила насильство, масові вбивства, й це було необхідно. Зараз я шкодую, що мене не було у Хомсі, інших містах Сирії, що я не зміг зробити те саме, що я зробив у Бенгазі. Бенгазі сьогодні – то сирійський Хомс.
Еuronews: Але чи можемо ми сподіватися, що “супергерой” у білій сорочці зможе розв‘язати конфлікт у Сирії? У Вас, мабуть, прямий зв‘язок із Франсуа Олландом? А це судно, мабуть, довезе Вас туди?Бернар-Анрі Леві: Що б від мене не очікували, я виступлю із закликом. У інтернеті багато кадрів із сирійського міста Хула. Їх треба бачити – сотні жертв, діти, яких катували та вбивали. Наші лідери мусять подивитися ці кадри, тоді вони зможуть дійти згоди та ухвалити рішення. Я все це бачив на власні очі, то жахливі кадри, їх не можна дивитися без сліз. Я хотів би, аби представник Росії у Об‘єднаних Націях та представник Китаю, які весь час блокують резолюції про Сирію, побачили ці кадри. Це моє бажання сьогодні. Завтра буде видно, але сьогодні я лише прагну, аби вони побачили документальні кадри.
Еuronews: Ви наполягали колись на тому, аби лівійці взяли зброю та вийшли на вулиці. Але чи готові Ви самі вбивати заради ідеї?
Бернар Анрі-Леві: Чекайте, я ніколи ні до чого не закликав. Лівійці не очікували, що хтось візьме в руки зброю. Вони самі, озброєні, вийшли на вулиці та залишили документальні свідчення про цю війну. Не треба тут робити помилку. Я ніколи в житті не тримав у руках зброю, мені ніколи не доводилося робити те, що змушені були робити вони. Очевидно, цей фільм мав би мати підзаголовок. Щось на кшталт “ Війна, яку ніхто не любить”. Люди, якими я захоплююся, йдуть на війну, але ненавидять її. Війна – то жах, захоплення нею – непристойно….
Еuronews: Пане Леві, революція у Лівії завершилась. Що ви думаєте про політичне майбутнє цієї країни?
Бернар Анрі-Леві: Як всюди у демократичних країнах, та тих, де демократія лише народжується, відбувається політична боротьба. Мої лівійські друзі, які присутні тут сьогодні, засвідчили, що в країні триває полтична боротьба між тими, хто підтримує демократію, та тими, хто взагалі не вірить у неї. Між прихильниками поміркованого ісламу та менш поміркованого ісламу. Між тими, хто вважає, що жінки мають бути непомітними та тими, хто переконаний, що вони мають прикрашати світ, а компанії демонструють більшу свободу, коли беруть на роботу не лише чоловіків. Отже, у Лівії триває політична боротьба, але я не знаю, хто в ній переможе.Можна, мабуть, робити припущення, але я не знаю, не можу прогнозувати перебіг подій. Знаю лише, що є ті, кого можна назвати демократами, які адаптують цю ісламську країну, намагаються слідувати великим традиціям мусульманського світу, засадничим принципам демократії – гадаю, що у них є шанс.
Що вражає мене у Лівії – це так само відбувається сьогодні і в Сирії, виходячи з повідомлень звідси – то швидкість, з якою населення вчиться демократії. Ці люди, які протягом 40 років жили в атмосфері брехні, диктатури, пропаганди, яких весь час обдурювали – їхні демократичні рефлекси відновилися просто миттєво.
Еuronews: Події Арабської весни змінили життя багатьох середземноморських країн. Ви вважаєте це фактором, що стабілізує суспільне життя або навпаки?
Бернар-Анрі Леві: Радше, стабілізує, тому що дестабілізаційними були диктаторські режими, режим Каддафі, Ассада… Ця нестабільність була для світу непомітною, доки не був збитий літак над Локкербі, не стало відомо про фінансування шиїтського угрупування “Хезболла”. Тоді нестабільність стала шокувати весь світ, ми стали свідомі її. Свідомі подій у Сирії, яка стала аванпостом Ірану в регіоні. Але ми знаємо нашого ворога. І немає нічого більш нестабільного, аніж світ, у якому правлять диктатори. По-перше, диктатуру можна повалити, а по друге, люди втратили віру в те, що диктатура – то державний устрій, який гарантує безпечне життя у стабільному суспільстві
