гарячі новини

гарячі новини

Жан-Поль Ґотьє: "Тричі пропонував Мадонні одружитися"

Жан-Поль Ґотьє: "Тричі пропонував Мадонні одружитися"
Text size Aa Aa

Митець-провокатор, який зробив революцію у світі моди. 40-річчя своєї кар‘єри він святкує виставкою, яка відвідає багато країн світу. Нині вона у Мюнхені, у палаці мистецтв, тож тут ми і зустрілися із Жаном-Полем Ґотьє. Велике дякую, що погодилися відповісти на запитання програми “Глобальна розмова”. Ця експозиція певною мірою простежує перипетії Вашого життя, Ваші роботи стали музейними експонатами. Як Ви почуваєтеся, коли бачите власне життя, показане у найменших деталях?

Жан-Поль Ґотьє:

Чесно Вам скажу, я не відчуваю жодної ностальгії у романтичному чи трагічному сенсі цього слова, як можна було б подумати. Справді, це спогади, але я не маю часу впадати у ностальгію, оскільки намагаюся… Оскільки для мене ця виставка – нова пригода: це перегляд старих колекцій, спроба подивитися на них по-новому, подивитися, наскільки мені вдалося сказати те, що я хотів, подати під правильним кутом. Тож це просто новий проект, нова рутина оскільки я щоразу адаптую цю виставку для кожного міста, де вона проходить.

euronews:

Ви ніколи не думали, що для того, щоб Ваші роботи потрапили до музею, потрібно померти?

Жан-Поль Ґотьє:

Саме так, саме тому я намагався зробити цю виставку не музейною, а радше живою та веселою. Я про це одразу подумав, коли знайомі з Монреаля вперше запропонували мені зробити цей проект. Я побачив, що то була динамічна команда. Я запитав у них, чи можна використовувати манекени, які могли б говорити, бо ми звикли, що всі манекени…

euronews:

Так, у них є обличчя, вони говорять. Геніально!

Жан-Поль Ґотьє:

Отож. Я бачив виставу, яка називалася “Сліпі”, її зробив Деніс Марло, канадець. Він просто поставив на сцену ченців, які говорили. Там були ченці і черниці теж. І під кінець вистави стало зрозуміло, що вони нереальні, що це була лише проекція. Просто сон. Отже я звернувся до Марло і попросив його зробити мені манекени, які б говорили. Бо ми звикли, що моделі не говорять, що вони просто красиві, а це абсолютно неправильно, тож у мене манекени говорять і показують. І роблять це дуже добре.

euronews:

Ми попросили інтернет-користувачів надіслати свої запитання Вам. Отримали їх дуже багато. Наприклад, Стів Девіс цікавиться, чи задоволені Ви тим, чого вдалося досягнути?

Жан-Поль Ґотьє:

Я б сказав, що загалом більше пишаюся тим, що мені вдалося залишитися самим собою. Це означає, що… Коли я був маленьким хлопчиком, я захотів займатися цією справою. Я подивився фільм, який називається “Фалбала”, і в ньому побачив свій шлях. Я зрозумів, що хочу займатися модою, робити покази. Я хотів робити те, що було у фільмі, щоб манекенниці, які ходили подіумом, були справжніми героїнями. До того, як я почав займатися цією справою, я обманював сам себе. Мене погано приймали, я погано грав у футбол. Тож коли я почав, я сказав собі, що більше не маю права обманювати себе, бо я втілюю у життя свою дитячу мрію.

euronews:

Добре, давайте повернемося до Вашого дитинства. Ви кажете, що для Вас муза є дуже важливою. Я не хочу Вас образити, але Ваша перша муза не була дуже красивою.

Жан-Поль Ґотьє:

Я зрозумів, про що Ви, як Ви смієте ображати мого ведмедика!?

euronews:

Її звуть Нана. Розкажіть нам.

Жан-Поль Ґотьє:

Нана, так. Я хотів робити одяг, я хотів мати ляльку, але мої батьки вважали, що для хлопчика це було б не найкращою іграшкою. Тож у мене був лише ведмедик, якому я зробив грудні імплантати. Це просто були конічні груди із картону.

euronews:

Перші конічні груди.

Жан-Поль Ґотьє:

Кажуть, що я зробив перші для Мадонни. Зовсім ні. Перші конічні груди я зробив для свого ведмедя. Потім я повторив це у колекції 1981 року. Я почав робити корсети і сукні з корсетами. Цим я завдячую своїй бабусі, оскільки вона використовувала корсети, щоб талія була тоншою. Коли вона була молодою, вона пила оцет, перед тим як їй затягували корсет на спині. Це викликало звуження шлунка і талія могла бути ще тоншою.

euronews:

Знаряддя для тортур стали знаряддям для…

Жан-Поль Ґотьє:

… Зваблення

euronews:

Зваблення, саме так.

Жан-Поль Ґотьє:

Але парадокс полягає в тому, що я з‘явився у часи пост-фемінізму, якщо хочете. Коли жінки викидали свої бюстгальтери на знак звільнення. Вони відмовлялися від них. Але вже їхні доньки, навпаки, хотіли зваблювати, але робити це свідомо, а не бути об‘єктами. Об‘єктами стали чоловіки. Коли я робив свою першу чоловічу колекцію, у ній чоловіки були об‘єктами.

euronews:

Але повернімося до Вашої бабусі, бо вона була дуже-дуже важливою людиною у Вашому житті. Ви сказали, що від неї дізналися про корсети, але також і про шиття, макіяж та про світ жінок. Що Вам у цьому подобалося?

Жан-Поль Ґотьє:

Я мав на увазі, що відчував себе… по-перше, у школі я вважав, що дівчата цікавіші за хлопців. В одному і тому ж віці вони мали відмінні інтереси, і їхні інтереси були близькими до того, що цікавило мене. Я намагався дізнатися більше, ніж інші хлопці, бо їх не цікавило нічого, крім гри у футбол… Кожен раз я говорю щось проти футболу, але це просто тому, що все саме так відбувалося.

Мені більше подобалося бути з дівчатами, а моя бабуся давала мені у цьому повну свободу. Я залишався у неї по четвергах, коли не було школи. І я міг дивитися телевізор, скільки хотів, навіть програми для дорослих, які інші діти не бачили. Тож я дивився усі ці програми, перемикав канали. Я дізнався про корсет, я бачив програми про птахів з довгим чорним пір‘ям. Це було дивовижно. Я дізнавався про світ, якого я раніше не бачив, і це спонукало мене мріяти.

euronews:

Ви жили типовим життям, Ваші батьки були..

Жан-Поль Ґотьє:

Саме так – середній клас.

euronews:

Ви виросли у соціальному житлі

Жан-Поль Ґотьє:

У соцжитлі, у комуністичному районі Аркей, у південному передмісті Парижа. Тож мені тільки і залишалося, що мріяти. Увесь мій всесвіт – це були мрії про щось інше.

euronews:

А Ваші батьки що про це думали? Ваша мати була касиркою, а батько, якщо я не помиляюся, працював у бухгалтерії. А Ви були дитиною, м‘яко кажучи, ексцентричною.

Жан-Поль Ґотьє:

Вони не дуже боялися. Уявіть собі, навіть дозволяли мені малювати. Я не навчався у школі моди, тож я гортав журнали, дізнавався про моду з преси. Спочатку журнали були для мене як Біблія. Вже потім я почав ставити під сумнів те, що там було написано.

Але не одразу. Спочатку я вірив усьому. Ось як я вчився моді. Я намагався робити те саме. Я читав: “Сьогодні П‘єр Карден представив нову колекцію haute couture. Він показав 300 моделей”. А я собі казав: “Раз так, я зроблю 301, 302…”. Я почав працювати із Карденом у віці 18 років. Мої батьки показали мої замальовки нашій сусідці, яка була ілюстратором журналу “Відлуння моди”, вона на них подивилася і сказала: “У цьому щось є”.

euronews:

І Ви надіслали їх П‘єру Кардену?

Жан-Поль Ґотьє:

Усім кутюр‘є. І мені прийшла відповідь від П‘єра Кардена, який взяв мене на роботу у моє 18-річчя. Я пішов туди із мамою, бо саме вона отримала дзвінок від нього. До того ж мені було страшно йти самому. Вона мене чекала внизу. Це було на площі Бово. Там я його побачив. Я йому сказав, що ще навчаюся. Він запитав, коли я можу приходити. Я йому сказав:“Тільки після обіду, тільки після обіду”. Він відповів: “Добре, вас найнято”.

euronews:

Нині такі історії можливі у світі моди?

Жан-Поль Ґотьє:

Якщо хтось хоче, то так, я думаю.

euronews:

Справді?

Жан-Поль Ґотьє:

Думаю так, можливо трохи в іншій формі, адже ми адаптуємося до нових умов, з‘явився інтернет, наприклад. Подібного раніше не було. Тож засоби зв‘язку стали іншими, але думаю, що простір для мрій досі є. Якщо хтось справді вірить – звичайно, він проходить багато через що – але врешті-решт досягає свого. Казати неможливо – це не по-французьки.

euronews:

Ви – трудоголік. Кажуть, щодня у Вас нова одержимість чимось. Отже, чим Ви одержимі сьогодні?

Жан-Поль Ґотьє:

Сьогодні… Наприклад, я припиняю працювати із prêt-à-porter. Я займався цим 40 років. Нині світ змінився, ми вже не такі вільні у проявах креативності як раніше. Мені довелося знати справжню свободу. Якоюсь мірою я і далі нею насолоджуюся, але я йду у відставку з prêt-à-porter, але і надалі працюватиму кутюр‘є.

euronews:

Це нагадало мені про запитання від Патріка Гамона. Він цікавиться, коли Ви підете на пенсію?

Жан-Поль Ґотьє:

Ось що я Вам скажу: я почав працювати ще до того, як вперше влаштувався на роботу. Якщо колись перестану рухатися, не зможу нічого робити, навіть тоді я зможу щось малювати, або вигадувати і просити когось малювати за мене.

euronews:

Повернімося до теми з Мадонною, іншою музою, яка була для Вас дуже важливою. Ви вже сказали про Вашу давню любов до конічних бюстгальтерів, але що саме Вас притягувало до неї?

Жан-Поль Ґотьє:

Я вважаю, що ми були в певному розумінні братом та сестрою. В тому сенсі, що вона показувала жінкам те, що я намагався зробити своєю роботою, своїм одягом. Я хочу сказати, що робив костюми достатньо маскулінні, але із корсетами. Тобто це було проявом одночасно влади та зваблення. І саме це втілювала і вона.

euronews:

Так, але чи правда, що Ви пропонували їй одружитися?

Жан-Поль Ґотьє:

Тричі, і щоразу вона відмовлялася. Врешті-решт я думаю, що так навіть краще.

euronews:

Так, але дуже цікаво, чому Ви робили їй пропозиції. Я не хочу ставити занадто персональні запитання, але все ж…

Жан-Поль Ґотьє:

Пропозиції були радше символічними, якщо хочете. Це був би зразок зближення поглядів на речі, на сексуальність, на стосунки чоловіків та жінок. Я бачив це споріднення як логічний підсумок. Тому найкраще, що я міг їй запропонувати – це шлюб. Але не найкраще для неї, мабуть. Як бачите, вона це показала, після того вона розлучилася вже двічі.

euronews:

До питання про сексуальність. Це був би шлюб радше платонічний?

Жан-Поль Ґотьє:

Цього я не знаю, бо врешті-решт вона була дуже мачистською. І, виходить, мені це подобалося.

euronews:

Анна Карен запитує: “Хто Ваша улюблена – бо ми торкалися теми манекенів, – хто ваша улюблена манекенниця або акторка?”

Жан-Поль Ґотьє:

Отже, улюблена акторка… Очевидно це Мішлін Прель, бо саме вона допомогла мені обрати роботу свого життя завдяки фільму “Фалбала”. Звичайно, моєю музою також була Катрін Денев, яка втілює образ парижанки. Виходить, я люблю ті особистості, які мають свій власний світ, і які іноді бувають не такими, як уявлення, яке ми про них маємо. Катрін Денев, наприклад, під своєю холодною крижаною зовнішністю, я це знаю напевне, є дуже відкритою та захопленою багатьма речами. І мені це подобається – ця відмінність.

euronews:

Вам також подобається недосконалість. Це щось, що Вас притягує.

Жан-Поль Ґотьє:

Так, але чи це любов недосконалості? Це радше відмінний погляд на речі. Россі де Пальма, наприклад, навіть зі своїм носом має абсолютно природну зовнішність. Вона сама каже, що є прикладом живої картини Пікассо. Зрештою, картини Пікассо, образи Пікассо… він демонструє, що є не один формат краси. Їх є багато. І що краса людини і краса її розуму зливаються у єдине. Це означає, що є люди, які, старіючи, стають ще більш вродливими, ніж у молодості.

euronews:

Ви використовуєте манекенниць певного віку

Жан-Поль Ґотьє:

Різного віку і різної ваги. Я лише не беру жінок, які є занадто круглими. Іноді я обираю худих, але жодних правил не маю, на кшталт: “Потрібні лише такі або такі”. На щастя ні, навпаки, потрібно спонукати розмаїття.

euronews:

Саме через це Вас називають людиною, яка демократизувала моду, але той факт, що Ви перейшли до haute couture, чи не йде він у розріз із цією демократизацією?

Жан-Поль Ґотьє:

Я не думаю. Одяг кутюр‘є, звичайно, коштує дуже дорого, але мода – це також спосіб робити витвори мистецтва. Ця творчість не є масовою, але вона дозволяє продавати багато інших речей, наприклад, дрібніших аксесуарів, можливо парфумів. Вона створює образи, які надихають інших людей красиво вдягатися, або роботи те, що роблю і я.

euronews:

Зараз у Вас стане більше часу. Що Ви будете із ним робити?

Жан-Поль Ґотьє:

Я дуже зайнятий. Мій графік повністю забитий, бо у мене є нові проекти.

euronews:

Які саме?

Жан-Поль Ґотьє:

Створити костюми для спектаклю, також створити ревю. Так, можливо, одного дня я зроблю ревю. Зробити капсульну колекцію у Японії. Я поїду до Японії, а потім до Австралії. Отже я залишаюся вірним демократизації, але в іншій формі.

euronews:

На жаль, багато людей, наприклад я, не мають грошей на те, щоб зайти у бутік Жана-Поля Ґотьє. Але може Ви дасте нам кілька порад, аби виглядати шикарно і без цього?

Жан-Поль Ґотьє:

Перше, що потрібно робити, – працювати над собою. Ось що, я вважаю, важливо у підсумку. Прийняти себе самого, дивитися на себе і користатися вигідними сторонами. Не обманювати самих себе, якщо розумієте, про що я кажу. Якщо Ви почуваєтеся настільки погано у Вашій шкірі, що хочете змінити колір волосся, форму носа, вставити штучні зуби, якщо так Ви відчуватимете себе краще – добре. Але важливо залишатися самим собою. Себто почуватися добре, добре у тому, що Ви робите, у тому, що Ви хочете робити в житті. Треба приймати себе самого, ось що основне. І тоді все буде добре. Ви можете обрати що завгодно. Вам усе піде.

euronews:

Я повертаюся до запитання про те, що Ви залишаєте prêt-à-porter. Ви критикували моду останнім часом.

Жан-Поль Ґотьє:

Справді? В якому сенсі критикував?

euronews:

Що все минає дуже швидко. Немає часу для інновацій.

Жан-Поль Ґотьє:

А-а, але це не критика моди, одягу, це – критика системи. Так, бо ми зараз переживаємо кризу, і я не думаю, що роблячи більше моделей, більше одягу, можна чогось досягти. Я також не думаю, що роздавати одяг безкоштовно, заради реклами, людям, які можуть собі його дозволити, – щось змінить. Працювати задарма – неправильно. Можливо, це навіть презирство до тих, хто шиє одяг.

euronews:

Ви випередили мене. Запитання про соціальну відповідальність. Хочете Ви цього чи ні, на Вас, як на зірковому кутюр‘є, лежить певна соціальна відповідальність. Останнім часом відбулося кілька скандалів, пов‘язаних із фабриками у Бангладеш, де до людей ставляться як до рабів. Вас це зачіпає? Чи робите Ви щось із цим?

Жан-Поль Ґотьє:

Звичайно, мене це зачіпає, але я не знаю як вирішити проблему. Я зовсім не політик, на жаль, і тим більше не економіст. Тож мені дуже складно сказати, яке може бути рішення.

euronews:

Коли Ви кажете, що будете робити капсульну колекцію, коли Ви робили недорогий одяг prêt-à-porter, Ви знаєте, хто робить тканини, хто шиє одяг?

Жан-Поль Ґотьє:

Звичайно, я знаю, що багато чого роблять у Китаї, це очевидно. Я спостерігаю, я відчуваю, але у мене немає рішення. Не мене потрібно питати, питати потрібно панів політиків, які мають напружити свої сідниці.

euronews:

Як Ви зберігаєте зв‘язок із реальним світом? Адже Ваш – досить ексцентричний. Це мода.

Жан-Поль Ґотьє:

Так, але я не живу у ньому постійно. Я працюю, я роблю те, що мені подобається, але це робота. Можливо, це саме те, що мені допомагає і зберігає.

euronews:

Я хотіла б зачитати запитання від Петро Бритса: “Чому найбільш важливому Вас навчила Ваша кар‘єра? Оскільки вона дуже багатогранна”

Жан-Поль Ґотьє:

Я навіть записав диск, який, утім, не став успішним, але врешті-решт так, я робив багато речей у своєму житті, які раніше й уявити не міг. У підсумку усі ці пригоди дозволили мені перемогти мою сором‘язливість. Бо без усього цього я дуже сором‘язливий, навіть якщо цього не видно, але я це подолав. Бо коли тебе кидають у воду, доводиться вчитися плавати.

euronews:

Якою Ви бачите свою спадщину?

Жан-Поль Ґотьє:

Я ще не думаю про свій спадок, я ще не був у нотаріуса.

euronews:

Що Ви залишите світу моди? Але я поки не збираюся Вас ховати.

Жан-Поль Ґотьє:

Так ось же музей! Вже щось залишив. Не знаю, я, мабуть, спробував розширити трохи людський кругозір, щоб вони зрозуміли, що існує не один канон краси, а багато.

euronews:

У нас є запитання від Єкатєріни Шамаханової, вона цікавиться, що для Вас щастя?

Жан-Поль Ґотьє:

Еммм… Щастя? Знати, що я працюю як божевільний, але для мене це не робота, а задоволення. Ось моя відповідь. Також іноді бути у стані споглядання, тобто я залюбки можу повалятися у ліжку, подивитися телевізор і поїсти спагеті. Це теж можна назвати щастям. Я можу бути у Греції, у тиші роздивлятися вулкан на Санторіні, який він красивий. Такі моменти, як цей. Щастя – це також сюрпризи. І я думаю, що тут зі мною погодяться усі. Немає у світі нічого прекраснішого за сюрприз, чи не так? Коли усе йде добре, коли життя котиться по накатаній, раптом – бах! стається щось неочікуване – і це чудово.

euronews:

Вас непокоїть старіння? На деяких постерах Ви виглядаєте, як Жан-Поль Ґотьє 20 років тому. .

Жан-Поль Ґотьє:

Так, але це завдяки П‘єру і Жилю, вони найкращі пластичні хірурги. До того ж, скажу я Вам, для цього не потрібна анестезія, і відновлення відбувається дуже добре. Вони роблять усе просто ідеально.

Мені пощастило мати надзвичайну бабусю, яку я дуже любив. І для мене старіння асоціюється із добром, радістю, красою і любов‘ю. Тож цей процес мене не лякає.

euronews:

Чи є спогади про Вашу бабусю, які Вам особливо гріють душу, коли Ви далеко від звичних речей, свого оточення, друзів.

Жан-Поль Ґотьє:

Авжеж, стосовно старіння. У моєї бабусі було біле-біле волосся, і це виглядало по-справжньому красиво. Вона фарбувала його блакитнуватим кольором, щоб воно було не жовтим, а саме білим. Я хотів їй допомагати, і вона мені дозволяла. Вона купувала усі ці продукти, а я, мені було сім чи вісім років, наносив їй на волосся. Але про себе я хотів, щоб у неї було більш темне волосся, щоб вона виглядала молодшою. Розумієте? У сім чи вісім років я хотів, щоб її вік себе не видавав. Одного разу я залишив фарбу довше, думаючи, що це зробить волосся трохи темнішим, але де там, воно стало фіолетовим. Пам‘ятаю, що вона була розлючена. А я їй сказав: “Я не знаю, що сталося”. Але насправді я їй сказав, що потрібно тримати півгодини замість 10 хвилин. Після цього вона взяла горщик і грюкнула ним по столу, щоб не дати ляпаса мені. Це було так мило! Це прекрасний спогад, що зігріває мене! Заради любові вона ламала свої каструлі.

euronews:

Ви бачите життя з гумором!

Жан-Поль Ґотьє:

І я думаю, що це дуже добре, чи не так? Хай там як, сміятися – це добре. Навіть більше, це життєво необхідно. Здається, це краще за гарний стейк. Тому сміх дозволяє бути вегетаріанцем.

euronews:

Жан-Поль Ґотьє, дякую, що були з нами!

Жан-Поль Ґотьє:

Із задоволенням.